Не було спокою в казковому лісі.
Зайчата, білченята, совенята — ніхто не міг заснути. Ні мишенята, ні ведмежата, ні їжачата.
Шелестіли листя на гілках, шишки зі свистом летіли з дерев. Буйнував молодий ветерок.
І захотіли звірі скликати раду й вирішити, як ветерок заспокоювати будуть.
Давайте заспіваємо йому колискову пісню!
Сказала Сова.
Вона була найрозумнішою з усіх, тому її рішення послухалися.
Однак виявилося, що майже ніхто з звірів не знав колискових.
Співати вызвався Лис. Він хоч і був хитрим, але мав прекрасні вокальні дані. Набравши побільше повітря в легені, Лис затягнув:
Спи моя радість, засни, в небі погасли вогні.
Але щойно він почав співати, як ветерок посилився, іноді навіть перетворюючись на поривисті вітри.
Тоді на допомогу Лисові вирішив прийти Вовк.
Адже, хоч він і щелькав зубами, але дуже добре засипляв вовченят своїм унилим виттям на Місяць. А у нього їх, вовченят, було ні багато ні мало, а цілих десять.
Вовк теж набрав побільше повітря в легені й протяжно завив. Він вив одну хвилину, потім другу й третю, і багато звірів уже почали позіхати, але ветерок не вгамовувався, тільки більше розійшовся.
Тоді на допомогу Вовкові вирішив прийти Ведмідь.
А давайте зіграємо йому прекрасну мелодію
Басом проказав він. До речі, ведмідь був відмінним музикантом. Адже в молодості він виступав у цирку, і його коронним номером була саме гра на піаніно.
Але де ж добути піаніно в лісі? Цей ліс хоч і казковий, однак не може ж у ньому з неба падати піаніно, або якийсь інший музичний інструмент, наприклад, флейта.
Але флейту з неба чекати не довелося, тому що ведмідь як раз завжди носив її з собою.
І ось, набравши побільше повітря, Ведмідь заграв. Мелодія була дійсно прекрасною: співочі птахи підспівували їй різними голосами, струмки журчали в такт цій музиці, по казковим озерам проходила легка мелодійна рябь, і навіть ветерок на мить замирав, ніби прислухаючись, у найкрасивіші моменти. Однак, коли ведмідь закінчив і на лісній галявині запанувала тиша — Ветерок знову почав буйнувати.
Так звірі вирішували до пізнього вечора, як заспокоїти ветерок:
Зайчата стрибали й виконували різні трюки, білченята показували фокуси й навіть їжак намагався заспокоїти ветерок, намалювавши чудову картину.
Але й це не допомогло. Як шелестіло листя, так і шелестить. Як посвистував ветерок, так і посвистує, не вгамовується.
Хто знає, скільки б це ще тривало, якби сонце не зайшло за горизонт, поступившись місцю Місяцю, а на небі не з'явилися хмари й не накрили все небо своєю великою пухкою ковдрою. Настала ніч, на ліс опустився прохолодний нічний туман, і ветерок почав заспокоюватися.
Дерева шелестіли все рідше, і листя вже не піднімалося вихором над землею.
Почали засинати й усі мешканці казкового лісу:
Спочатку ведмежата, потім їжачата, потім мишенята... І навіть зайчата, білченята й совенята. І хитрий Лис, і Вовк — усі заснули з настанням ночі.
І ніхто вже не чув легкого посвистування ветерка в настанній нічній тиші.
